Рослина адоніс (35 фото): опис видів та особливості догляду

У східних слов’ян ця рослина носить красиву, ємну назву — горицвіт. Вона вказує на характерні особливості квіток: яскраво-червоні або жовті, вони нагадують здалеку невеликі вогники, що горять. Її латинська назва — Адоніс — також вказує на криваво-червоні квітки, і сягає корінням у давньогрецьку міфологію.

Адоніси не належать до поширених і популярних садових квітів, хоча й рідкісними теж не вважаються. Можливо, причина такого прохолодного до них ставлення полягає в тому, що всі частини рослини є отруйними? Хоча препарати з них широко використовуються в медицині, особливо в лікуванні кардіологічних захворювань.

Ботанічний опис адонісу

Адоніси — окремий рід у великій родині Лютикових, що налічує, за різними оцінками, від 32 до 40 видів. Усі вони — переважно багаторічні трави, хоча є кілька однорічних різновидів. Окультурено близько десятка видів, на основі яких селекціонери виводять штучні гібриди та сорти.

Історичний ареал усіх видів — помірний кліматичний пояс у Євразії. Усім рослинам цього роду необхідна зміна теплого та холодного періодів протягом року. Майже всі вони добре переносять зимові холоди.

Усереднений опис адонісів виглядає так:

Стебла міцні, гіллясті, іноді прості, висотою від 15 до 60 см. У деяких видів вони трохи опушені.

Листя яскраво-зелене, ажурне, цікавої перисто-розсіченої форми. У ньому є певна схожість із листям садової папороті. Деякі описи характеризують його форму як «багаторазово пальчасту». Таке листя надає квітам додаткової декоративності.

Але головна цінність адонісів — їхні квітки. Вони поодинокі, завжди ростуть на кінцях пагонів. Забарвлення — жовте або яскраво-червоне, завжди насичене, з блискучими пелюстками, глянсова поверхня яких буквально переливається (горить) під променями сонця. Тут можна згадати слов’янську назву рослини.

Квіток на кущику багато, але вони невеликі, зазвичай 3-6 см у діаметрі. У кожної квіточки виростає безліч (від 10 до 20) дрібних пелюсток.

Зростають багаторічні адоніси повільно, віддають перевагу сонячним місцям із затіненням у полуденну пору. Хоча можуть рости і в тіні, тільки тут цвітіння помітно слабшає. Через повсюдне розорювання земель ареал роду сильно скоротився, і в багатьох країнах, зокрема в Україні, вони занесені до національних Червоних книг.

Види адонісів, що використовуються у культурі

Вже повідомлялося, що адоніси — переважно багаторічні рослини. Якщо говорити про однорічники, то в садівництві використовують лише два такі види. З них і розпочнемо.

Адоніс літній (Adonis aestivalis)

Дуже поширений вид, що в природі зустрічається в Західній Європі. Популярність йому принесли квіти вогненно-червоного кольору. Вони невеликі, всього 2-3 см у діаметрі, мають у центрі характерну чорну цятку. У певному наближенні такі квітки нагадують дикий мак.

Через таке забарвлення в народі іноді рослину називали «куток у вогні».

Висота кущика може бути різною: від 15 до 50 см, залежно від умов зростання та клімату місцевості. У деяких випадках кущик встигає за вегетаційний період вимахати цілий метр!

Характерно, що на пагонах листя кріпиться по-різному: у нижній частині на черешках, а у верхній — сидяче. Листя густе, зелене, на його тлі вогняних квіточок-вогників не так вже й багато. Цей вид є бур’яном, часто засіваючись у посівах пшениці, за що його не люблять аграрії. Але хіба квітка винна, що її «споконвічний будинок» зайняли інші культури?

Цвітіння припадає на літні місяці. Вид набув значної популярності як декоративний. Створені сорти з помаранчевими пелюстками, хоча тотально переважають червонокольорові. Їхні приклади:

• Вогник. Близько півметра заввишки, пелюстки червоні, без чорних цяток.
• Куточок у вогні. Пелюстки насичено-червоні, серединка майже чорна. Кущик до 50 см заввишки.
• Керубіне. Стебла до 30 см заввишки, з квітками діаметром 2-3 см.
• Червона Шапочка. Листя ажурне, квітки червоні, від 2 до 3 см у діаметрі. Навколо темного центру — вузький чорний обідок. Цінується у зрізанні.

• Вогник
• Куточок у вогні
• Керубіне
• Червона Шапочка

Адоніс осінній (Adonis annua)

На відміну від попереднього, він більш теплолюбний, і в природі росте лише у Південних регіонах Європи та Передній Азії.

Зовні значно дрібніший, ніж А. літній, лише 30-40 см. Трохи дрібніші й квітки, причому вони можуть бути не лише червоними, а й світло-жовтими.

Після осіннього та літнього можна згадати і весняний різновид. Так-так, у природі існує і такий вид! Але він, на відміну від попередніх, є багаторічником і відкриває у нас саме цю групу адонісів.

Адоніс весняний (Adonis vernalis)

Популярна лікарська та декоративна рослина, яка також росте в Україні в дикому вигляді. Утворює в землі міцне багаторічне кореневище, з якого виростають жорсткі ребристі стебла. Навесні, до закінчення цвітіння, вони невисокі, лише по 15-20 см. Але після того, як цвітіння закінчилося, починається повторне зростання пагонів; вони здатні зростати до 70 см.

Ажурні листочки дрібні, густі, ніжні, яскраво-зелені, з вузькими часточками. Мають власну декоративну цінність.

Квітки великі, до 5-7 см, яскравого жовтого кольору, з’являються у другій половині весни, лише на 15-20 днів. Причому перше цвітіння починається лише на 4-му чи 5-му році життя рослини.

У похмуру погоду пелюстки закриваються навіть удень. Цей вид так любить сонце, що, здається, квіти навіть не хочуть дивитись на похмуре небо!

У виду є кілька сортів, у тому числі з білими квітками.

Адоніс амурський (Adonis amurensis)

Родом із Далекого Сходу та Китаю, тому давно «взято на приціл» селекціонерами Японії. Вони створили на його основі багато сортів, зокрема махрових.

У природі рослина низькоросла, близько 20-30 см. Цвіте рано, у першій половині весни, і, подібно до цибулинних, влітку закінчує вегетацію, відмираючи до наступного року. Великі квітки золотаво-жовтого забарвлення з’являються раніше за листя, тримаючись на пагонах близько 2 тижнів.

Тільки після відмирання квіток починає рости перисто-розсічене, ажурне листя, із загостреними лопатями. Цей вид більше, ніж його побратими, любить вологий ґрунт, до того ж пухкий і багатий на органіку. Непогано цвіте і розвивається у півтіні і навіть тіні (тільки не глибокій), тому що в природі росте у лісах, а не на відкритих просторах.

Приклади сортів:

• Бентен. Квітки кремово-білі з бахромчастими краями. Діаметр від 3 до 5 см. Цвіте рано, у березні-квітні. Листя ажурне, до 10 см завдовжки. Під час цвітіння пагони короткі, після цвітіння подовжуються до 40 см.
• Санданзаки. Дуже ефектний, напівмахровий двоколірний сорт японської селекції. Зовнішні пелюстки жовті, внутрішні зелені. Кущ низькорослий, до 25 см, ранніх термінів цвітіння.
• Хіномото. Ще один японський сорт. Квітки чашоподібні, бронзово-зелені із зовнішнього боку, та оранжево-червоні з внутрішньої. Листки ажурні, гострі.
• Рамоза. Цвіте дуже рано, практично разом із пролісками. Забарвлення квіток червоно-коричневе, форма махрова, велика, до 5 см у діаметрі.
• Пленіфлора. Квітки великі, махрові, з переважним жовтувато-зеленим відтінком. Усередині кожної квітки — щільний зелений «помпончик». Кущ низькорослий. Цвіте у першій половині квітня.

• Бентен
• Санданзаки
• Хіномото
• Рамоза
• Пленіфлора

Адоніс пухнастий (Adonis villosa)

Також окультурений багаторічний вид, природний ареал якого — Південний Сибір та Казахстан. Тут він росте на відкритих степових просторах, або на узліссях березових гаїв. Розвиває в землі короткі кореневища, з яких виростають невисокі, помітно опушені стебла.

Цвіте наприкінці квітня чи на початку травня. Забарвлення невеликих квіток світло-жовте, іноді трохи помаранчеве. Після закінчення цвітіння стебла знову пускаються в зріст, досягаючи 30-40 сантиметрів. При цьому вони практично втрачають опушеність.

Адоніс сибірський (Adonis sibirica)

Його історична батьківщина — Східний та Західний Сибір, Монголія, південні степи. Квітки насиченого жовтого кольору, великі, близько 6 см у діаметрі. Цвітіння наприкінці весни, на початку літа. Висота пагонів досягає 60 см, причому вони переважно прості, хоча можуть бути і гіллястими. У період цвітіння пагони значно коротші.

Нині вид зникає, у природі збереглися лише окремі острівці з ним.

Інші види адонісу

Крім описаних видів, у культурі, для створення гібридів використовують і кілька інших адонісів. Як правило, це рідкісні види з Азії, що зникають. Прикладами можуть бути:

• А. монгольський;
• А. туркестанський;
• А. золотистий.

• А. Монгольський
• А. Туркестанський
• А. Золотистий

Розмноження адонісу

У цьому питанні багато залежить від того, який вид розглядати. Однорічні розмножують лише насінням, а багаторічники — поділом куща. Звичайно, насіннєве розмноження для них теж можливе, але звичайні квіткарі ним користуються рідко, враховуючи, що першого цвітіння доведеться чекати приблизно 5 років.

Насіннєвий спосіб розмноження

При ньому слід пам’ятати, що насіння адонісів швидко втрачає схожість, тому його висівають не пізніше ніж через місяць-півтора після збору. Якщо сієте в саду, прикрийте насіння шаром землі близько 2 см і добре полийте грядку. Після цього можна трохи замульчувати. Сходи будуть навесні, і після появи перших справжніх листочків їх можна пікірувати, розсаджуючи у потрібні місця.

При використанні покупного насіння слід використовувати розсадний метод, не чекаючи весни. Сіяти краще наприкінці лютого або на початку березня, з тим розрахунком, що сходи зазвичай з’являються через 2-3 тижні.

Розмноження поділом куща

Можна ділити кореневища лише тих рослин, які вже цвіли. Іншими словами, їхній вік має бути мінімум 5, а краще 6 років. В іншому випадку ділки довго приживаються і хворіють. Фахівці взагалі радять поділ кущів, старших за 8 років.

Найбільш сприятливий час для поділу — вересень. У цей час року адоніс вже відцвів, плоди визріли, і рослина втрачає свою активність. Допускається і ранньовесняний поділ, але він менш бажаний.

Діліть кореневище так, щоб на кожній частині були щонайменше дві живі ростові бруньки. Зрізи кореня робіть акуратно, чистим ножем, і відразу проводьте їх дезінфекцію.

Адоніси важко переносять таку операцію, тому чим більше буде корінь у поділу, тим швидше пройде адаптація нового кущика.

Посадка адонісу на місце

У цьому компоненті немає нічого складного. Ідеальний ґрунт — пухкий, що не допускає тривалого застою води, злегка лужний (з pH 7,0 – 7,5). Важливо, щоб у землі було достатньо органіки. Щоправда, тут потрібно враховувати вид адонісу: різні види відрізняються різною «ненажерливістю» та вимогою до ґрунту. Так, А. амурський та його сорти краще ростуть на злегка кислих ґрунтах.

Місце, як уже було сказано, має бути світлим або з легкою півтінню. Винятком знову ж таки є сорти на основі А. амурського: їм підійдуть навіть тінисті ділянки саду.

Кореневище поділу закопуйте на таку ж глибину, на якій воно було до поділу. У посадкову яму додайте гарного перегною та трохи повного мінерального добрива. Якщо поділ відбувається восени, прикрийте кореневище на зиму невеликим шаром мульчі.

Відстань між сусідніми кущиками має бути близько 15-20 см, хоча вона трохи залежить від сорту, що висаджується.

Догляд за адонісом упродовж вегетаційного періоду

Ці квіти ніколи не вважалися ніжними, вони не потребують особливо ретельного догляду. Поливати їх потрібно в міру підсихання землі, але більшість видів легко перенесуть невелику посуху. Зрідка підгортайте кущики і розпушуйте ґрунт навколо них, щоб не дати розгулятися бур’янам.

Увага! Суворіше слід ставитися до регулярності поливів у перші 2-3 роки після посадки, поки кущик не відростив міцне кореневище.

Їм достатньо двох підживлень за сезон. Перший раз пролийте повним мінеральним добривом для квітучих рослин приблизно за 2 тижні до початку цвітіння. Повторіть підживлення таким же складом десь у серпні. Якщо знаєте, що земля на ділянці бідна, можна після цвітіння додатково полити рідкою органікою.

Сухі пагони, що відмирають перед зимою, зрізають, але обережно, пам’ятаючи, що бруньки відновлення на кореневищі закладаються на пару років уперед!

З цієї ж причини краще взагалі не обрізати пагони до того часу, поки рослина не зацвіте!

Всі види, що вирощуються у нас, мають хорошу зимостійкість, і не потребують укриття. Це не стосується молодих екземплярів. Все ж таки 2-3 перші зими їх потрібно гарненько мульчувати перед морозами: наприклад, листям і лапником.

Хвороби та шкідники

Можливо, причина у загальній отруйності рослини, але шкідниками вона практично не ушкоджується. Зрідка її можуть «покусувати» равлики та слимаки; як правило, серйозної шкоди при цьому не завдаючи.

До хвороб наш герой також стійкий. Може страждати від кореневої та сірої гнилі, але причини цього — всього дві, і пов’язані вони з неправильним доглядом:

• Надмірно важкий ґрунт, до того ж перезволожений. Ґрунт потрібно зробити більш пухким, і подбати про відведення зайвої вологи.
• Занадто багато органіки, причому, як правило, це свіжий гній.

Усуваючи причини, пролийте кущик будь-яким популярним фунгіцидом. Підійде Фітоспорин або Триходермін, також додатково по аркушу — Скор або Хорус. Останні препарати хороші при усуненні сірої гнилі.

Використання адонісу у ландшафтному дизайні

Найчастіше його використовують для прикраси саду навесні та на початку літа. Яскраві плями адонісів виглядають ефектно як на зеленому газоні, так і у складі квітників та рабаток. Вдало поєднуються з такими ранньоквітучими, як тюльпани, нарциси, примули та анемони. У такій компанії вони доречні для створення так званих «квіткових лук».

Низькорослі види будуть доречними на альпійських гірках і в кам’янистих садах. Більш високорослі — гармонійно виглядають на тлі самшитів, тисів та туй. Добре висаджувати адоніси під плодовими деревами. Поки ті нарощують листя, вони встигають відцвісти, і потім ховаються в тіні широких крон від літньої спеки.

Вдалий варіант — посадка таких квітів уздовж бордюрів та садових доріжок.

Якщо є можливість, поєднуйте на клумбі кілька видів адонісів, причому різних як за кольором, так і термінами цвітіння. Останнім часом стало популярним вирощувати ці рослини у невеликих переносних контейнерах, для прикраси внутрішніх двориків та навіть великих лоджій. Однорічні види, і насамперед А. літній, іноді вирощують на зрізання.