Отруйні гриби (55 фото): опис небезпечних неїстівних видів та їхніх двійників

Багатьом людям збір грибів у лісі видається вельми ризикованим заняттям, ніби «російська рулетка». Вони переконані, що під практично кожним кущем схований смертельно отруйний гриб, спроможний спричинити тяжке отруєння або навіть загибель. Та, як і більшість людських страхів, це виникає через нестачу потрібної інформації. Достатньо набратися знань про «поганки», і побоювання зникають.

У цій статті міститься чимало корисної інформації про найпоширеніші й найнебезпечніші гриби наших лісів. Прочитайте її уважно й вдумливо, і ваша впевненість під час «тихого полювання» значно зросте.

Основні правила, які допомагають відрізнити їстівні гриби від неїстівних

Спочатку зверніть увагу на вживане формулювання. Неїстівні — це ті, яких у народі зазвичай називають поганками. Усі поганки за ступенем небезпеки для людини умовно поділяються на дві групи:

1. Отруйні гриби . Найнебезпечніші: вони містять речовини, що можуть спричинити смерть або тяжкі отруєння, які потребують стаціонарного лікування.
2. Власне неїстівні гриби . Отруєння ними зазвичай проходить легше — переважно проявляється розладами шлунково-кишкового тракту та іншими короткочасними нездужаннями, що не вимагають серйозного лікування.

На щастя, серед великої кількості «поганок» справді отруйних видів небагато. До того ж нас цікавлять тільки ті, що можна переплутати з їстівними грибами. Адже навіщо цікавитися поганками, які зовсім не нагадують жоден відомий їстівний гриб?

У цьому матеріалі ми розглянемо обидві категорії неїстівних грибів; при цьому опис кожного виду обов'язково міститиме вказівку на те, з якими їстівними його можна сплутати.

Часто люди запитують: чи існують загальні, універсальні ознаки, за якими можна розпізнати «поганку», не вдаючись до вивчення кожного виду? — На жаль, таких ознак, що безпомилково працюють у всіх випадках, не існує. Деякі неїстівні гриби вміло ховаються під виглядом їстівних! Однак корисно запам’ятати кілька правил. Вони допоможуть зорієнтуватися у більшості ситуацій і відсіяти значну частину можливих помилок. Отже,

Які ознаки часто властиві неїстівним грибам?

1. У них неприємний, огидний, часто «хімічний» запах.
2. Забарвлення капелюшків і ніжок надзвичайно яскраве, помітне.
3. На смак їхня м'якоть гірка або їдка, пікантна, інколи пекуча.

Помітили — поганки ніби попереджають: дивіться, ми яскраві, несмачні й погано пахнемо. Тримайтесь подалі, не зв'язуйтесь!

Увага! Пам’ятайте, що покладатися тільки на ці ознаки не варто. Кожна з них може траплятися й у доброго, їстівного гриба. Водночас існують поганки без цих ознак. Проте їх поява, особливо коли вони «зустрілися» разом в одному екземплярі, має вас дуже насторожити. Імовірність того, що перед вами неїстівний вид, висока.

А тепер, маючи ці знання, перейдемо до опису конкретних неїстівних видів грибів.

Бліда поганка (Amanita phalloides)

Ми обрали її не випадково. Справді, цей гриб — найнебезпечніший у наших лісах, він володіє надзвичайно сильним природним отруйним складом. Навіть поїдання одного невеликого екземпляра найчастіше закінчується смертю.

Капелюшок у молодих плодів яйцеподібний і повністю закриває ніжку. Фактично вони укриті щільним плівчастим покривалом. У дорослих особин капелюшок правильний, майже плоский або напівсферичний, діаметром близько 6–12(–15) см. Шкірка має світло-оливковий, блідо-зелений або світло-сірий тон з зеленуватим відтінком. Поверхня гладка й блищить.

Ніжка середнього розміру, поступово потовщена донизу. За відтінком вона майже співпадає з капелюшком, але трохи світліша. На її поверхні часто помітний муаровий візерунок — ніби густі сітки, накладені одна на одну.

Важливе зауваження! Ніжка завжди виходить із вольви — характерного шкіряного мішечка на поверхні ґрунту. Присутність вольви — найважливіший і найтривожніший сигнал для тих, хто збирає гриби. Жоден їстівний гриб наших лісів такої вольви не має.

У верхній частині ніжки розташоване кільце: широке, бахромчасте, чітко помітне у молодих екземплярів. У старих особин це кільце може майже зникати.

Гіменофор представлений пластинками. Пластини м’які, доволі широкі, білого або сіруватого кольору.

М’якуш білий, щільний, м’ясистий. Він має легкий солодкуватий аромат, що з віком посилюється й стає нудотним і неприємним. У молодих грибів цей запах іноді здається навіть приємним.

Через особливу небезпеку цього виду нагадаємо його найхарактерніші ознаки:

• ніжка виходить із світлої вольви;
• на ніжці є широке бахромчасте кільце (хоч у старих особин воно може відсутніти);
• на ніжці помітний світлий муаровий візерунок;
• запах — солодкуватий, часто відразливий;
• гіменофор зберігає білий колір протягом усього життя гриба.

Бліда поганка росте по всій території країни, у листяних і змішаних лісах. Вона зустрічається часто, зазвичай у другій половині літа й на початку осені — саме в період піку плодоношення багатьох їстівних грибів.

Якщо ви втішилися думкою, що в хвойних лісах цієї поганки нема — це омана. У хвойниках росте її близька «сестра» – Біла поганка (Amanita virosa). Вона нагадує бліду, але має більш конічний, звужений капелюшок; шкірка трохи липка на дотик і майже біла за кольором. Крім того, у неї більш різкий, неприємний «хімічний» запах, що нагадує хлор.

З якими грибами можна сплутати ці поганки? Найчастіше — із печерицями, сироїжками, парасольками та рядівками. Під час збору саме цих грибів завжди майте на увазі небезпечну Аманіту!

Галерина облямована (Galerina marginata)

Це ще один смертельно отруйний гриб, за токсичністю прирівнюють до блідої поганки. . Легко сплутати його з літніми опеньками, особливо коли обидва види ростуть поруч.

Капелюшок. Дрібний, до 4 см у діаметрі. У молодому віці дзвоновидний, згодом майже плаский. Охряно-жовто-бурого кольору, поверхня гладка.

Ніжка . Тонка і коротка, не більше 5 см, потовщується донизу. Має кільце молочно-білого або кремового відтінку. Вище кільця біла, наче присипана борошном, а нижня частина відповідає кольору капелюшка.

Гіменофор пластинчастий, спочатку жовтувато-охряний, потім темніє до бурого. Молоді екземпляри вкриті щільним приватним покривалом білого кольору.

М'якуш світлий, злегка жовтуватий, іноді з ледь відчутним борошняним ароматом.

В цілому може сильно нагадувати літні опеньки. До характерних відмінностей належать:

• переважно росте в хвойних лісах, де літні опеньки майже не трапляються;
• за розміром вона дрібніша;
• шкірка у неї блискуча, у опеньків — більш матова;
• капелюшок не має дрібних лусочок, властивих опенькам;
• найнижча частина ніжки виглядає волокнистою;
• плодові тіла хоч і ростуть групами, проте розташовані відносно далеко одне від одного, тоді як опеньки часто тісняться і можуть зростатися ніжками.

Зрозуміло, що ці ознаки не завжди виразні й однозначні, тому на них не варто покладатися повністю. Через це Галерина облямована — вкрай небезпечний гриб.

Мухомор пантерний (Amanita pantherina)

Цей гриб отруйний — його вживання може закінчитися летально.

Капелюшок . Має правильну форму; у дорослих особин діаметром до 10 – 12 см, напівсферичний, трохи опуклий. У старості практично вирівнюється і стає плоским. Поверхня шкірки кремово‑, бура або оливково‑брудного відтінку, гладка, блискуча і вкрита дрібними білими пластівцями.

Ніжка . За висотою приблизно відповідає діаметру капелюшка; пряма, з плавним розширенням донизу, досить тонка. Колір білий або світло‑сірий, поверхня трохи ворсиста, з кільцем, розташованим дуже низько. Ніжка виходить із невеликої вольви, яка іноді виглядає як розширений обідок.

М'якуш . Білого кольору, водянистий, має неприємний запах; на смак трохи солодкуватий.

Зустрічається у всіх типах лісів і плодоносить у той самий період, коли триває пік збору їстівних грибів.

Пантерний мухомор іноді плутають з деякими видами парасольок . Три основні відмінності:

• виражений неприємний запах;
• ніжка виходить із вольви;
• пластівці на капелюшку білі, а не темні.

Жовчний гриб (Tylopilus felleus)

Відомий широкому загалу як Горчак. На відміну від попередніх видів, він радше «миленький»: серйозно отруїтися ним навряд чи вдасться, бо в його складі присутня надзвичайно гірка речовина. Тому навіть при бажанні з'їсти багато горчака практично неможливо.

Однак складність у тому, що він дуже нагадує білий гриб, особливо форми, що ростуть у листяних лісах і мають світліші капелюшки. Іноді його називають хибним білим. Також гірчак часто плутають із підберезниками, польськими грибами та деякими моховиками.

Описувати горчак детально сенсу небагато — багато характеристик повторюють описи боровиків. Тому зазначимо лише ті виразні ознаки, за якими його можна відрізнити.

1. М'якуш жовчного гриба практично завжди, за рідкісними винятками, має гіркуватий смак при спробі язиком.
2. Поверхня капелюшка не гладка, а трохи оксамитова, матова.
3. На дотик м'якоть більш пухка й легка, на відміну від щільніших боровиків. Проте у підберезника та моховика вона також може бути такою пухкою.
4. У розрізі м'якуш має легкий рожевий відтінок. З віком рожевіє й гіменофор, чого для боровиків не властиво.
5. Ніжка не така масивна: більше “худа” і часто трохи викривлена.

Сатанинський гриб (Boletus satanas)

Ще один неїстівний гриб, що намагається видати себе за боровика, проте значно менш вдало, ніж жовчний. Насправді сплутати його з білим грибом можна лише в молодому віці. Доросліші екземпляри виглядають вже зовсім по-іншому.

Капелюшок щільний, твердий, крупний, за формою дуже нагадує капелюх боровика. За відтінком іноді схожий на світлий боровик, але частіше має брудно-сіре або оливково-сіре забарвлення з матовою оксамитовою поверхнею.

Ніжка досить міцна, коротка, бочкоподібна (такі форми трапляються й у боровиків). У молодих особин вона може бути жовтувато-кремовою, як у деяких боровиків. Та з дозріванням ніжка швидко набуває червоного, інколи оранжево-червоного відтінку, і тоді сплутати сатанинський з боровиком вже не вдасться.

Гіменофор трубчастий; у молодості світло-жовтий, трохи оливковий. Згодом губчастий шар переходить у кармінно-червоні, червоно-оливково або червоно-бурі тони. При натисканні пальцем місце вм’ятини синіє.

М'якуш білий або злегка жовтуватий, на початку майже без запаху або з ледь помітним грибним ароматом. Пізніше м'якоть набуває неприємного запаху. На зрізі вона частково синіє, інколи червоніє або рожевіє.

Очевидно, подібність до боровиків зберігається лише у молодих плодових тіл, та й то не завжди явно помітна. У такі моменти найнадійніший спосіб ідентифікації — розрізати м'якоть. У сатанинського гриба вона синіє навіть у молодому віці.

Темно-бурий хлорофілум (Chlorophyllum brunneum)

Дані про його токсичність суперечливі. Найбільш ймовірно, що він не є фатально отруйним, проте за певних умов отруєння може бути важким.

Капелюшок м'ясистий, до 15 см. у діаметрі; у молодому віці яйцеподібний, згодом набуває парасолькоподібної форми, інколи майже плоский. Окрас коричневий, сірувато-коричневий, рідко з ледь помітним рожевим нальотом. Шкірка суха, вкривається тонкими темно-коричневими лусочками.

Ніжка коротка, товста, біля основи різко потовщена, нагадує бульбоутворення. У молодих екземплярів за забарвленням майже біла, з часом темнішає до коричневого, особливо в нижній частині, практично повторюючи відтінок капелюшка. Поверхня гладенька, шовковиста.

М'якуш білий, має приємний грибний запах; на зрізі трохи рожевіє або набуває сіро-жовто-помаранчевого відтінку.

Цей гриб легко сплутати зі їстівним Парасолькою червоніючим . Однак у парасольки капелюшок дещо світліший, лусочки на шкірці дрібніші, а ніжка значно тонша й слабкіша і не має такого вираженого потовщення біля поверхні землі. До того ж Хлорофілум, на щастя, у лісах України трапляється дуже рідко, здебільшого в Закарпатській області.

Хибна лисичка (Hygrophoropsis aurantiaca)

Ще її часто називають говорушкою помаранчевою. Ми трохи вагались, чи варто віднести цей вид до неїстівних. Справа в тому, що його отруйність невисока, і в деяких країнах гриб вважають умовно їстівним за умови попереднього відварювання.

Проте після обміркувань ми вирішили, що краще все ж внести його. Адже справжні лисички — бажаний і поширений їстівний гриб, а помаранчева говорушка настільки схожа на них, що недосвідчений грибник може легко помилитися (а це трапляється регулярно). В результаті принаймні отримаєте страву з гірким присмаком, а можливо й невелике розладнення шлунку.

Нагадуємо: за виглядом ці гриби дуже нагадують справжні лисички. Тож наведемо коротку таблицю їхніх відмінностей.

Ознака	Справжня лисичка	Хибна лисичка
Форма капелюшка	Здебільшого невелика, часто неправильна, ніби зім’ята, з хвилястими краями	Трохи більша за розміром, більш правильної, майже овальної форми та з рівнішими краями
Колір капелюшка	Жовтувато-помаранчевий, але відтінок м’якший	Яскраво-жовто-помаранчевий, іноді з червонуватими нотками, більш насичений
Перехід між ніжкою та капелюшком	Плавний, без чіткої межі	Переходи виражені досить помітно
Ніжка	Доволі товста, часто зігнута	Тонша, відносно пряма
Запах м'якоті	Ніжний приємний аромат з ледь відчутними фруктовими відтінками	Може бути без запаху або мати слабкий, але неприємний аромат
Особливості зростання	Росте великими, дуже щільними групами	Утворює невеликі групки, гриби в яких розташовані менш щільно

Кожна із цих ознак окремо може бути слабо виражена й майже непомітна. Але разом — погодьтеся — вони дозволяють безпомилково впізнати помаранчеву говорушку.

Несправжній сірчано-жовтий опінок (Hypholoma fasciculare).

Цей гриб однозначно належить до отруйних. Хоча при отруєнні рідко настає смерть, наслідки можуть бути важкими й вимагати серйозного лікування.

Хоч він іноді нагадує справжній опінок, особливо літній та лучний, схожість не завжди очевидна. Зазвичай помилки трапляються, коли обидва ростуть поруч у великій кількості, і тоді грибникові легше сплутати їх. Якщо поставити поруч по одному плодовому тілу справжнього й несправжнього опенька, різниця стане відчутною.

Капелюшок має діаметр близько 2–7 см, загалом менший, ніж у справжніх опеньків. Форма зазвичай трохи приплюснута, у молодих екземплярів — дзвоноподібна. Шкірка тонша й не така м'ясистий, як у опеньків, хоча часом ті теж можуть бути досить «худими». Окрас — сіро-жовтий або жовто-бурий, краї значно світліші за центр. У справжніх опеньків капелюшки частіше темніші, але це не завжди так.

Шкірка гладка й трохи блискуча, тоді як у опеньків вона скоріше матова та покрита дрібними лусочками.

Гіменофор, у порівнянні зі справжніми опеньками, має більш сірий відтінок; у старих екземплярів він темніє до оливково-брудного, іноді майже чорного кольору.

Ніжка довга — до 10 см, але тонка, зазвичай не більше 1 см у діаметрі. У середньому ніжки справжніх опеньків міцніші. Колір світло-жовтий, поверхня волокниста. Вона порожня всередині, і це — ключова, абсолютно безпомилкова ознака, яка відрізняє його від справжнього опенька! На ніжці відсутнє кільце, що також є корисною, хоч і не повністю надійною, відмінністю .

Рожева хвиля (Lactarius torminosus)

Невисока токсичність цього гриба; подібно до хибних лисичок, у деяких країнах його вважають умовно-їстівним після попереднього відварювання. Проте часто його помилково приймають за рижики, які, як відомо, можна солити без відварювання. Отож поговоримо й про це!

Капелюшок за формою нагадує ковпачок рудиків, але забарвлення в нього не таке яскраве, більш бліде, світліше. Такий колір не типовий для рижиків, проте іноді все ж трапляється. Поверхня вкрита густими, жорсткими білими ворсинками; у рудиків таких немає. У старих екземплярів ворсинки зникають, і на капелюшку проявляються темніші концентричні кільця. Саме тоді схожість із рижиками посилюється.

Сік гриба має легкий рожевий відтінок, іноді майже мутнувато-білий, на відміну від яскраво-жовтогарячого, інколи червонуватого соку рудиків. Це — ключова, безпомилкова ознака!

Смак м'якоті гострий, пекучий і доволі неприємний. У рудиків він зовсім інший, приємний.

За іншими зовнішніми ознаками рижики й рожева хвиля можуть виглядати досить подібно.

Хвиля росте виключно поблизу беріз, бо утворює мікоризу лише з ними. А рижики, як відомо, пов'язані тільки з хвойними. Тому ці види можуть зустрічатися лише там, де поруч із березами ростуть сосни чи ялини.

Жовтошкіра печериця (Agaricus xanthodermus)

Її часто називають рудим шампіньйоном, бо зовні надто нагадує звичайну печерицю . У зовнішності цього гриба — форма капелюшка й ніжки, розміри, гіменофор та забарвлення плодового тіла — можуть бути ідентичні їстівній печериці. Як же їх відрізнити?

По-перше, на ніжці у неї помітна широка спідниця. У звичайних їстівних печериць спіднички й кільця теж є, але значно скромніші. Ця ж має велику, широку, двошарову «спідницю» — таку у печериць не побачиш!

По-друге, при натисканні м'якуш цієї печериці жовтіє або рудніє, чого у печериць не відбувається.

А по-третє, якщо ви помилково змішаєте у кошику справжні печериці з жовтошкірою, при варінні неодмінно відчуєте неприємний хімічний запах фенолу.

Печериця жовтошкіра — отруйний гриб! Токсини цього виду спричиняють тяжке харчове отруєння з діареєю, різями в животі та високою температурою. Можлива необхідність лікування в лікарні.

Тигрова рядовка (Tricholoma pardinum )

І знов перед нами гриб, який цілком обґрунтовано відносять до отруйних. Він небезпечний для тих, хто збирає рядовки, при цьому дуже вправно може прикидатися кількома їстівними видами.

Капелюшок спочатку має яйцеподібну або кулясту форму, потім стає дзвоновим, а в старшому віці може розпростертись або бути опуклим. Діаметр – до 12 см. Забарвлення сіре, бруднувато-біле або сіре з синюватим відтінком. По всій поверхні помітні темніші лусочки-пластівці, що формують концентричні кільця.

Ніжка доволі масивна, з потовщенням у основі, біла або сірувата, ближче до ґрунту набуває світло-іржавого відтінку.

Гіменофор представлений пластинками — широкими, але рідко розташованими; у молодих екземплярів вони білі, згодом набувають легкого зеленуватого або жовтуватого відтінку. Важлива ознака — у дорослих грибів по пластинах виступають крихітні крапельки вологи.

М'якуш щільний, переважно білий із сірим відтінком, має приємний борошнистий запах, типовий для багатьох рядовок. Саме це часто вводить в оману недосвідчених грибників. Смак у нього помірний, здебільшого нейтральний.

На щастя, цей вид трапляється досить рідко і переважно росте в хвойних або ялиново-букових лісах. Зазвичай плодові тіла розташовуються колами, хоча інколи зустрічаються поодинокі екземпляри.

Біла рядівка (Tricholoma album)

Цей гриб не придатний до вживання й значно менш небезпечний, ніж тигрова рядівка. Проте його можна помилково прийняти за інші рядовки, а іноді й за печериці чи грузді : зовнішній вигляд може бути схожим.

Як розпізнати цю рядівку?

1. М'якуш на зламі має легкий рожевий відтінок. У їстівних рядівок цього не буває, хоча інколи таке трапляється серед печериць.
2. Запах м'якоті досить неприємний, нагадує редьку. Проте у дуже молодих екземплярів цей аромат може не проявлятися.

На жаль, єдиною надійною ознакою цього виду залишається запах підгнилої редьки. Заспокоює те, що, як вже зазначалося, він мало токсичний, та й з'їсти його багато неможливо — надто гіркий.

Веселка звичайна (Phallus impudicus)

Незвичний гриб, якого іноді плутають зі сморчком . Насправді він не отруйний, а в ранній стадії навіть вважається їстівним. Проте справа в тому, що цей «ранній період» триває трохи більше доби! Далі плодове тіло швидко розкладається й починає смердіти гнилим м'ясом.

Доки цього не станеться, зовнішній вигляд гриба дуже схожий на сморчка. Однак є декілька помітних відмінностей, а саме:

• капелюшок веселки липкий на дотик, вкрита тонким слизовим шаром;
• біля основи ніжки помітна вульва — шкірястий мішечок, з якого виростає ніжка;
• і, звісно, різкий неприємний запах, що з'являється дуже швидко, впродовж кількох годин.

Перечний гриб (Chalciporus piperatus)

Інколи його називають Перечне масляне. Він сильно схожий на деякі моховики, а інколи й на Козляк (Suillus bovines). Саме з цим видом перцевий гриб найчастіше плутають. Проте у перечного є три постійні відмінні риси:

• гіменофор має рожево-блідо вишневі відтінки; у старих плодів переходить у вишнево-червоний;
• м'якоть при зрізі рожевіє (у моховиків частіше синіє);
• смак м'якоті різко пекучий.

До того ж шкірочка блищить, ніби покрита лаком, тоді як у моховиків вона матова й часто з тріщинами.

Зібрати перечних грибів разом із моховиками чи козляками — не надто страшно. Їхня отруйність помірна, але м'якоть має перечно-гіркий смак, що може зіпсувати страву. Через це висушений порошок перцевого гриба іноді використовують як особливу гостру приправу.

Помилкові сироїжки

Відомо, що їстівних сироїжок існує чимало. Проте і серед неїстівних видів чимало представників. Найпоширені з них:

• С. рожева (Russula rosea);
• С. охриста (Russula ochroleuca);
• С. чорна (Russula adusta);
• С. червоніє хибна (Russula fuscorubroides).

• 
• 
• 
• 

Хоча ці види і не придатні до вживання, в цілому вони не становлять серйозної загрози для людини. Токсини в них слабко діють і можуть спричинити лише легке харчове отруєння, а в більшості випадків руйнуються під час відварювання протягом 10-15 хвилин. Натомість залишається неприємний гіркий або іноді пекучий присмак.

Декілька ознак допоможуть відрізнити помилкові сироїжки від їстівних.

1. Розріз м'якоті помітно червоніє, особливо на ніжці.
2. На смак м'якоть гостра, у деяких видів запах відштовхує.
3. Ніжка має підозрілу рожевувату забарву, причому рожевість захоплює основу пластин гіменофора.
4. Капелюшок тонкий, не м'ясистий.

Ці ознаки не є універсальними — іноді вони трапляються й у їстівних сироїжок. Однак якщо в одному грибі одночасно помітні принаймні дві з них, варто насторожитись!

Висновок

Світ грибів, зокрема тих, що непридатні для їжі, неймовірно різноманітний. Без сумніву, перераховані тут види — далеко не всі. Проте ви дізналися чимало про підробки найбільш розповсюджених і цінованих їстівних грибів. І наостанок ще раз нагадаємо золоте правило грибника, яке ми вже не раз згадували на сайті: « Якщо ви не маєте абсолютної впевненості, що знайдений гриб їстівний — не беріть його! »