Трутовики (33 фото): де ростуть, яка від них користь і шкода

Багатьом здається, ніби трутовики — це зовсім нудні, прості й зрозумілі гриби. Мовляв, хто їх не помічав на стовбурах дерев: тверді нарости, схожі на велетенське кінське копито?

Разом із тим за трутовиками тягнеться довгий шлейф чуток, домислів і відвертих ненаукових пліток. Питають Спори: годиться чи ні їх їсти, приносять вони користь чи лише шкодять лісам? Як вони виглядають, чи багато їх у природі, чи лікувальні вони, чи отруйні?

Як одні й ті самі гриби можуть спричиняти таку протилежну оцінку? Цей феномен дивує і підштовхує до думки про одну річ: наших знань про трутовики замало. А те, що відомо — фрагментарне й несистемне. Ця стаття – справжній лікнеп про гриби-трутовики!

Опис трутовиків з точки зору міколога

Мікологи — це науковці, що досліджують царство грибів.

Переважна більшість відомих нам їстівних і неїстівних грибів належать до певних родів та родин. Наприклад, білі гриби відносять до роду Boletus, рижики — до роду Lactarius. Натомість трутові гриби — це так звана несистемна морфологічна група. Це означає, що різні види трутовиків можуть належати до різних родів і навіть родин.

Отже, що об’єднує всі трутовики в одну групу? Здебільшого два чинники: зовнішній вигляд і спосіб живлення. На перший погляд здається, що це близькі за біологією види. Настільки подібні, що тривалий час мікологи виділяли трутовики в одне сімейство Polyporaceae. Лише з розвитком науки виявилося, що подібність переважно зовнішня, морфологічна. Їх почали розподіляти по різних грибних родинах, враховуючи глибокі відмінності в природі. Проте поняття «гриби трутовики» залишилося як морфологічна група.

Ось основні ознаки трутовиків :

1. Розвиваються на живій або мертвій деревині . (Є види, що ростуть на землі. Але при більш пильному погляді виявляється, що під шаром ґрунту та листя лежить загнила деревина. Зазвичай це мертвий корінь або засипана землею гнила гілка.)
2. У них грубий, трубчастий гіменофор (спороносний шар, розташований під плодом). Наприклад, такий тип гіменофора є в усіх бо́летових, до яких належать білі гриби.

Цей гіменофор характерний для європейських трутовиків. Однак трапляються рідкісні азійські види з іншим типом.

• М’якуш у дорослого екземпляра зазвичай твердий, пробкоподібний, часто майже порівнянний за щільністю з деревом. Проте є і рідкі винятки.
• Усі трутовики за способом живлення — сапрофіти. Тобто вони живляться органічними речовинами мертвих тіл, у цьому випадку — деревини. Водночас багато видів розвиваються на живих деревах, поступово руйнуючи їх живу деревину і таким чином готуючи собі їжу.

Дехто вкаже, що у трутовиків дуже характерне плодове тіло, яке за формою нагадує кінське копито. Часто це справді так, але не завжди. Таку форму називають сидячою, коли гриб прикріплюється до дерева однією стороною. Іноді він робить це безпосередньо, ніби прилягаючи тілом до стовбура, іноді — за допомогою невеликої бічної ніжки.

Але є ще дві поширені форми плодових тіл трутовиків:

• розпростерта, коли гриб нагадує коржик, щільно «приклеєний» до стовбура;
• капелюшникова: звична форма, коли гриб має круглий капелюшок і ніжку в його центрі.

Як живляться трутовики?

Недостатньо просто назвати трутовики сапрофітами. Варто з’ясувати, яким чином вони отримують поживу. У спрощеному для загального розуміння вигляді це можна описати так.

Мікроскопічні спори грибів потрапляють у дерево через ранки й ушкодження кори та деревини. Такі дефекти трапляються частіше в старих або ослаблених деревах, ніж у здорових, тому молоді й міцні рослини заражаються трутовиками значно рідше.

Коли спори проростають у ранці, вони дають початок грибниці, яку зовні важко помітити. Вона утворена численними тонкими розгалуженими нитками — гіфами, що виконують роль живильних коренів. Розростаючись, гіфи виділяють особливі ферменти, які розчиняють оболонки клітин деревини. Клітини гинуть, а їхній вміст стає їжею для грибниці. Саме грибниця є істинним грибом, а те, що видно на стовбурі ззовні, — його плодове тіло. Воно може бути зовсім невеликим, розміром із волейбольний або навіть тенісний м’яч, тоді як гіфи всередині стовбура вже поширилися на кілька метрів.

Деякі трутовики розвиваються виключно на мертвій деревині: на сухостої, пнях або відламаних гілках, що лежать на землі. Інші види можуть розпочати свій життєвий цикл у живому дереві, поступово руйнуючи його деревину. Зрештою таке дерево гине.

Чи приносять трутовики шкоду для лісових масивів?

Якщо підходити до питання ґрунтовно, треба дати на нього відповідь. Існують суперечливі думки: дехто називає їх шкідливими паразитами, інші — санітарами лісу.

Однозначної відповіді немає. Лісники — фахівці з життя лісу — частіше вбачають у трутовиках корисну функцію. Вони сприяють очищенню від відмерлої деревини і пнів, що загромаджують ділянки. Трутовики фактично «переробляють» залишки дерев, перетворюючи мертву деревину на труху.

Водночас за великого розмноження трутовики викидають навколо мільярди спор і інколи заражають майже здорові дерева з невеликими пошкодженнями кори. Такі екземпляри могли б рости ще десятки років, але грибниця всередині стовбура скорочує їхнє життя.

Для садівників трутовики часто мають репутацію справжніх паразитів. На городах і дачах багато старих плодових дерев, за якими господарі ретельно доглядають. Такі «поважні пенсіонери» є легким і бажаним трофеєм для деяких видів трутовиків. Зараживши улюблену дідусем яблуню або грушу, гриб може безжально її знищити, не зважаючи на нашу сентиментальність.

Трутовики значно частіше мешкають на листяних породах дерев, і доволі рідко — на хвойних. Причина в тому, що хвойна деревина насичена смолою, яка активно перешкоджає росту грибниці.

Також варто зазначити, що вони віддають перевагу світлим місцям: узліссі, просікам, деревам уздовж лісових доріг. Ці гриби люблять сонячні місця, а не напівтемряву гущавини!

Скільки існує видів трутовиків у світі? Якими різновидами вони бувають?

Мабуть, на перше питання навіть мікологи не дадуть однозначної відповіді. Відомо лише, що їх щонайменше півтори тисячі! Тропічні та субтропічні ліси надзвичайно багаті на трутовики, причому в них ще багато невивченого. Натомість наші помірні ліси Європи таким розмаїттям не вирізняються. Тут видове різноманіття трутових грибів обчислюється кількома сотнями.

Плодові тіла цієї групи можуть бути як однорічними, так і багаторічними. Однорічні екземпляри розвиваються, як звичайні гриби: з’являються в теплий період року, встигають вирости до певних розмірів, розсіяти спори й до зими розкладатися. Багаторічні ж поводяться зовсім інакше: вони ростуть повільно, інколи роками, і навіть мають річні кільця, подібні до дерев.

Ці довгожителі іноді досягають вражаючих розмірів! У Китаї знайдений трутовик з роду Фомітіпорія важить приблизно півтонни. Нині його вважають найбільшим відомим плодовим тілом гриба на планеті.

Чи годяться трутовики для їжі? Чи трапляються серед них отруйні?

Навколо цих питань кружляє чимало суперечливих чуток і відвертої дезінформації. Спочатку дамо коротку відповідь, а потім розглянемо тему детальніше. Отже,

• Питання перше . – Так, деякі можна. Серед трутовиків трапляються їстівні види.
• Питання друге . – Так, є отруйні, проте зазвичай не смертельні. Загалом таких видів небагато.

На нашому сайті є докладний матеріал про два їстівні трутовики: Печіночник звичайний та Трутовик лускатий.

• Звичайний печіночник
• Лускатий трутовик

Хоч і не дуже популярні, ці гриби добре знайомі грибникам. Майже так само відомий їстівний Трутовик сірчано-жовтий.

Інші, менш знані, їстівні та умовно-їстівні трутовики, що ростуть у наших лісах:

• Т. зонтичний;
• Т. березовий;
• Т. овечий;
• Т. зимовий:
• Альбатрелус, що зливається. (До речі, у Північній Америці його вважають відмінним грибом, натомість в Європі його менше цінують).

• Т. зонтичний
• Т. березовий
• Т. овечий
• Т. зимовий
• Альбатрелус, що зливається

У помірних широтах є ще кілька умовно-їстівних трутовиків, проте вони рідкісні й майже незнайомі прихильникам «тихого полювання».

Майже всі їстівні трутовики звичайно придатні до споживання лише молодими, поки їхня м’якоть не затверділа. Коли ж вона огрубіє, втрачається смак, а жувати такий гумовий гриб — мало приємного.

Проте більшість трутових грибів зовсім не підходить для їжі. Багато з них — неїстівні, хоча зовні деякі виглядають привабливо. Зазвичай вони не призводять до отруєнь, тобто не є токсичними для людини. Однак повернемося до питання: існують рідкісні трутовики, які можуть спричинити серйозне отруєння.
Насамперед це Летіпорус гуронський (Laetiporus huroniensis) та Летипорус Гілбертсона (Laetiporus gilbertsonii). Погано те, що їх легко сплутати зовні з нашим Трутовиком сірчано-жовтим. Проте хороша новина: ці види зустрічаються тільки в лісах Північної Америки.

• Летипорус гуронський
• Летіпорус Гілбертсона

За доступними джерелами, в наших лісах відомий лише один отруйний трутовик: Гапалопілус ховається (Hapalopilus nidulans), він має червоне забарвлення.

У ньому міститься поліпорова кислота, що викликає важкі, проте не смертельні отруєння. На щастя, він сильно відрізняється від перерахованих вище їстівних родичів. При значному бажанні його можна сплутати хіба що з печіночником. Перевірити ж просто: він не липкий на дотик і не залишає червоного соку на руках, як печіночник.

Як використовують трутовики в медицині

Існує ще одна вельми цікава категорія трутовиків. Хоча їх зараховують до неїстівних, здавен у народній медицині багатьох країн їм знаходили широке застосування. Важливо, що у деяких випадках їхні лікувальні властивості отримали підтвердження від офіційної медицини, а фармацевтична промисловість випускає засоби на їх основі.

Ймовірно, в цій групі перш за все варто згадати чагу. Її наукова назва — Інонотус скошений (Inonotus obliquus).

Про цей трутовик багато хто пам’ятає з часу існування Радянського Союзу. У 70‑х та 80‑х роках чага (її також називали березовим грибом, бо вона росте на березах) спричинила справжній фурор — їй приписували сильні протипухлинні властивості. У пресі з’являлося безліч матеріалів про те, як чаї з неї нібито допомагають боротися з раком.

Чагу досліджували радянські, а потім китайські й японські фармакологи; її препарати потрапили до Державного фармакологічного реєстру СРСР. Великий резонанс отримав імуностимулятор на її основі — Бефунгін.

На жаль, докладні клінічні дослідження не підтвердили ефективності чаги як засобу проти онкології. Водночас препарати з чаги науково довели свій імуностимулюючий вплив. Вони є потужними антиоксидантами і корисні як симптоматичні засоби при цукровому діабеті, хворобах нирок та деяких інших недугах. Їх застосовують у косметичних засобах, додають у біодобавки та тонізуючі напої.

Існує ще один трутовик, що може конкурувати за високе «медичне» визнання. У народі його називають лінчжі (рейші), а мікологи позначають як Ганодерму лаковану (Ganoderma lucidum), або Трутовик лакований.

Якщо слава чаги розвивалася в СРСР, то ганодерма отримала поширення завдяки рекламі й використанню в Китаї та Японії.

«Лін-чжі» можна перекласти з китайської, як «гриб безсмертя», а «рейсі» з японської – як «гриб духовної сили».

Цей вид трутовика зустрічається не тільки в Азії і скрізь завдає істотної шкоди лісовим масивам. Проте у Південно-Східній Азії його вирощують у промислових масштабах з медичною метою. Засоби на основі його екстрактів високо оцінюють при серцево‑судинних захворюваннях: вони розширюють коронарні судини, підсилюють роботу серцевого м’яза, нормалізують і покращують мозковий кровообіг та загалом тонізують організм літніх людей.

Ми розглянули тільки два трутовики, що застосовуються в медицині, вибравши їх за широку популярність у різних країнах. Однак серед трутовиків є й інші види, на які звертає увагу народна медицина та офіційна фармакологія. Наприклад, Трутовик горбатий (Trametes gibbosa) також має протизапальні й протипухлинні властивості.

А Трутовик овечий (Albatrellus ovinus) відзначається вмістом речовин із заспокійливою дією. До слова, цей вид іноді відносять до умовно їстівних грибів.

Слід додати, що лікування засобами на основі трутовиків складне й вимагає спеціального досвіду. Важливо знати, коли саме збирати гриби і на якій стадії їх зрілість, а також яку породу дерева обрала для росту лікувальна формація.

Які трутовики найчастіше трапляються в наших лісах?

І їстівні, і лікувальні трутовики — певна екзотика. Принаймні їх знає небагато людей. Та ми почали розповідь із твердження, що ці гриби відомі практично всім, хто бодай зрідка буває в лісі! Отже, було б неправильно не присвятити цим видам кілька речень.

Отже, опис двох видів, що в нас зустрічаються повсюдно. Саме вони, можна сказати, першими спадають на думку у більшості людей при згадці трутовиків.

Трутовик справжній (Fomes Fomentarius). Плодові тіла багаторічні, сидячі, прикріплюються до стовбурів однією стороною, без ніжки. Здебільшого їх легко відділити від дерева, якщо підштовхнути знизу вгору. У молодому віці форма округла, проте з часом дедалі більше нагадує копито. Через 3–4 роки шапка може сягати діаметра 40 см і більше. На ній помітні характерні концентричні валики, світліші на опуклинах і темніші в заглибинах.

Молоді екземпляри забарвлені у світло-сірі відтінки. Поступово вони набувають бежевого кольору, а в старості стають щільно-сірими.

М’якоть спочатку досить м’яка, але швидко переходить у пробкоподібну консистенцію і з роками майже дерев’яніє. Зріз м’якоті бархатисто-замшевий, коричнево-бурий.

Із великих грибів іноді виготовляють різні вироби, наприклад, кашпо для квітів чи навіть капелюхи. М’якоть також довго тліє, тому її використовують бджолярі як паливо для димарів. Археологи встановили, що висушену м’якоть трутовиків древні люди носили з собою як трут, що спалахує від однієї іскри.

Молода м’якоть володіє певними кровоспинними властивостями й раніше застосовувалась у польовій хірургії. Звідси, до речі, народна назва цього гриба — кров’яна губка.

Трутовик хибний (Ph e llinus igni a rius ). Зовні дуже схожий на попередній вид, і нерідко люди без спеціальної підготовки плутають їх.

На відміну від попереднього, цей вид дуже щільно сидить на дереві: відірвати його вкрай важко. Саме за цим їх легко розрізнити.

Крім того, з віком у нього часто з’являються дрібні радіальні тріщини, яких немає у справжнього трутовика. М’якуш старого гриба теж інший: значно твердіший, майже дерев’яний, іноді його важко розрубати сокирою.

Шапка за розмірами не перевищує 30 см у діаметрі, частіше буває меншою. З віком вона темніє, у старих екземплярів набуває буро-чорного кольору. Цей вид може рости інколи до 20 років і більше. Зазвичай він мешкає на березі чи вільсі, тоді як Т. справжній — більш всеїдний: зустрічається також на дубах, буках, осиках.

Як протистояти трутовикам у саду?

Це питання хвилює чимало садівників через зазначені вище причини. Основна порада — своєчасна профілактика та дотримання агротехніки. Зокрема:

• за можливості, не залишайте в саду старі дерева;
• видаляйте з саду всю мертву деревину, у тому числі старі гілки; своєчасно зрізайте їх зі стовбурів.
• контролюйте стан стовбурів та скелетних гілок плодових дерев. Обробляйте всі ранки садовим варом або розчинами залізного чи мідного купоросу.
• наносьте на дерева побілку як захист від термічних (морозових) ушкоджень.

Якщо все ж помітили на плодовому дереві молодий трутовик, швидко виріжте його гострим ножем, при цьому видаляйте не лише сам гриб, а й деревину в місці його прикріплення на глибину принаймні 2 см. Побачите: там, куди вже проникли гіфи, деревина легко кришиться і має сірувато-жовтий відтінок. Вирізайте її до міцних здорових тканин.

Рану після «операції» промийте 3%-ним розчином мідного купоросу або будь-яким фунгіцидом. Дайте ранці підсохнути кілька годин, а потім закладіть її садовим варом або іншим вам відомим методом (наприклад, пов’язкою з глини та тканини).

Підсумок

Маємо надію, що цей матеріал допоможе розвіяти деякі забобони, пов’язані з трутовиками. Тож коли ви знову помітите сіре копитце на лісовому дереві, дивіться на нього як на давнього знайомого, причому з певною повагою. Адже, погодьтеся, світ цих грибів виявився надзвичайно цікавим!